Термін "Екологічний туризм" є широко вживаним, достатньо заяложеним, але ще й досі занадто аморфним розтяжним, так само як і "Екологія". За своє коротке життя поняття Екологія від науки про вплив середовища на живі організми та взаємозв'язки між ними закономірно з'еволюціонувало на термін, що замінює громіздке словосполучення "Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів". Скільки людей, стільки думок. Неконкретне вживання терміну в будь-якій ситуації призвело до профанації терміну Екологія, а від цього – і екотуризму.

Навчальний посібник "Основи туризмознавства", Київ, 1999. – 77с., – екологічний туризм за критерієм мети подорожі ставиться на один щабель з такими видами, як культурно-розважальний, етнічний, спортивний, навчальний, пригодницький, пізнавальний, релігійний, рекреаційний, промисловий, гастрономічний та екстремальний.

Слушно розширити й добавити: військово-інтернаціональний, революційний робітничо-пролетарський, еротично-сексуальний та таке інше.
Самого визначення терміну у посібнику не наведено, зате до його підвидів відносять такі, що неминуче викликають запитання і, звичайно ж, зауваження:
Пошук екологічно чистих зон землі та їх збереження. Не можна уявити, чим цей різновид туризму, напевне, з пробірками, колбами, датчиками та іншим спорядженням, відрізняється від звичайної наукової експедиції?
Подорожі для відпочинку в екологічно чисті зони (національних парків, заповідників). Не зрозумілі такі аспекти: чим екологічний туризм відрізняється від рекреаційного, тобто відпочинкового, а по-друге, екологічно чисті зони національних парків (зони заповідного режиму), так само, як і заповідники, по своїй суті не призначені для перебування там людини, надто для будь-якого відпочинку.
Подорожі, де відпочинок поєднується з доглядом за природою, флорою та фауною (екологічні табори, робота в зоопарках, заказниках, тощо). З таким же успіхом до екологічного туризму можна віднести колишні добровільно – примусові масові осінні виїзди школярів, студентів та робітників установ на збирання картоплі, кукурудзи та буряків з родючих, але "малосвідомих" колгоспних ланів.

Сільський – зелений, або ж агротуризм чи фермерський туризм. Ці види виробничої діяльності,на нашу думку, можна трактувати екотуризмом лише у випадку щоденного пересування від однієї купи коров'ячої гноївки до іншої з їх екологічним обов’язком обвалуванням ґрунтом. Або утримання тієї ж корови у стійлі на голодному пайку заради запобігання пасовищної дигресії луків та пасовищ. Можна навести й інші непрямі ознаки екотуризму, що асоціюються із сталим розвитком суспільства, тобто таким, що не призводить до погіршення екологічної ситуації, а сприяє покращенню рівня життя місцевого населення.

1. Дотримання і розвиток природоохоронної етики.
2. Збереження природних і культурно-гуманістичних ресурсів, адже екологія природи і душі співзвучні.
3. Концентрація на внутрішніх, а не зовнішніх, "мирських" цінностях. Зручності та послуги самі по собі ніколи не замінять природне єство.
4. Орієнтація на навколишнє середовище, а не на людину. Середовище треба сприймати таким, яким воно є, а не "прогинати" його під себе для особистих зручностей.
5. Приносити користь дикій природі та середовищу.
6. Надання людям можливості спілкування з живою природою і стимулювання її прийнятними засобами, будь то кіно-, відеофільм, слайди, фотографії, відвідування спеціально створених екологічних центрів.
7. Активне залучення місцевих жителів до туристичного процесу, адже зацікавлені люди сприяють збереженню і розвитку місцевих ресурсів.
8. Оцінка маршруту з точки зору просвіти. Лоскотання нервів та фізичні досягнення – атрибути спорту.
9. Поглиблення знань про середовище – своїх особистих і для інших.

Отже, до основних ознак екотуризму, в цілому, не відкидаючи установлені традиції попередників, слід віднести його активний характер і дотримання природоохоронної етики, що неможливо без значної частки освітньо-пізнавального та виховного елементу. Екотуризм – це активне пересування в неурбанізованих та непромислових ділянках довкілля з пізнавальною метою і неухильним дотриманням природоохоронних вимог та істиною любов'ю до культурно-історичного надбання свого й чужого народу.

У походах треба не лише дивитись, але й бачити. Бачити і вміти милуватись та цінувати красу ландшафтів допомагати заліковувати нанесені недбайливцями рани, вчитись самому пізнавати душу рідної природи і навчати інших.
Не всім це дано, але намагатись треба кожному. 
Адже перемагаючи природу, ми скасовуємо людину, тобто самих себе.

Чарівна, багата природа, унікальні пам’ятки історії та культури, що живляться і виростають з буковинського ґрунту, традиційна гостинність людей на тлі загальновизнаної національної та конфесійної толерантності кличуть у цей куточок України. Чому цей дивний край, де архітектурні шедеври змагаються з неповторними творіннями природи, виштовхував у далекий світ, хвиля за хвилею, своїх синів і дочок? І чому не бідніла, а щороку розквітала на таланти та мислячі голови ця земля? Що живило і живить цю невмирущу родючість, і чому так ностальгічно притягує вона до себе?

Це – загадка. Як казав Творець, світ легше створити, аніж потім його пояснити. Пошук істини – завдання філософів. Пояснення законів довкілля – хліб науковців-природників. Для гостей Буковини, які за статтями "Закону України про туризм", майже всі підпадають під категорію туристів, важливо просто ознайомитись з історико-природними та архітектурно-культурним розмаїттям, пройтись стежками та шляхами, усмоктати у всі пори організму світлу ауру нашого благословенного краю. Буковина – це запашний острів серед пустелі чи безлюдного океану. Мільйонами видимих та невидимих ниток вона пов’язана з усім світом, а найтісніше – із своїми сусідами, з якими нас об’єднує суміжність території, близькість, а часто й спільність історичного розвитку та долі. Згуртування європейської спільноти та ліквідація багатьох бар'єрів надають можливість зміцнення корисних зв’язків, пошук нових напрямків та моделей міжнародної співпраці.

На загальнодержавному та місцевому рівні методом народної дипломатії у 2000 році створено Єврорегіон "Верхній Прут", що об'єднав Чернівецьку область України, Єдинецький та Бельцький повіти Молдови, Сучавський та Ботошанський повіти Румунії. Створення цього Єврорегіону відкриває чудові перспективи для організації спільних туристських маршрутів. Цей путівник маршрутами екологічного туризму Буковини виник саме із потреби систематизувати туристські можливості нашого благословенного краю, і створити деяку інформаційну базу для роздумів керівників численних туристських установ, чиї зусилля спрямовані на комерційний туризм чи трудове візництво за кордон та підтримку іноземних фірм у далеких краях. А нам необхідно пропагувати і розвивати свій власний, в'їзний туризм на Буковину на благо краю і його мешканців.

В різні часи на Буковині аматорами туризму Максом Шиклером, Максом Бобилевим, Емануїлом Друкманом, Михайло Якубенком, Валерієм Павленко та багатьма іншими сподвижниками – а це справді знавці своєї справи і справжні туристи за покликанням душі – були розроблені окремі видові маршрути та екскурсійні програми активного туризму. Проте інформація частково загубилась, дещо застаріла і не відповідає нинішнім соціально-економічним умовам та потребам. Але колектив Чернівецького туристського клубу «Весло» під керівництвом Голови клубу Валерія Павленко із року в рік по мірі можливостей відновлює пішохідні маршрути Буковинськими Карпатами – маркування, розробка екскурсійних програм на кожний маршрут, опис, облаштування місць для ночівлі – враховуючи потреби сьогодення.
Змінились люди. Нинішнє молоде покоління, виховане телебаченням і масовою субкультурою, в більшості втратило потребу у спілкуванні з природою, до прикрого погано обізнане із своєю малою Вітчизною і часто не здатне до самовиживання у екстремальних ситуаціях. І ніякий інший засіб, аніж спортивний "самодіяльний" туризм, не спроможній ефективно вилікувати соціально-природну інфантильність.
Змінилась і екологічна ситуація. Масова автомобілізація та підвищення мобільності населення зробили доступними раніш недосяжні віддалені куточки нашого краю. Рекреаційна дигресія, або погіршення якості середовища на окремих ділянках концентрації відпочиваючих, досягла критичних меж. Тому цілком закономірно постала нова вимога часу – екологічний туризм, поняття про який було абсолютно незнайоме, навіть немислиме ще кілька десятків років тому.