Подорожуючи горами, ми зустрічаємо вздовж туристських стежок характерні позначки-маркування. Вони не раз допомагали і допомагають туристам знайти вірний шлях, уникнути блукання. Деякі "туристи" вважають маркування маршрутів зайвим, перенесеним до нас із цивілізованого Заходу! Але мало хто знає, що саме Українські Карпати стали, ледь не першими у Європі, де були облаштовані туристські маршрути.
У Східних Карпатах гірські мандрівки стали популярними у 30-х роках ХІХ століття. До цього часу походи мали господарський характер дослідження лісових ресурсів, полювання, прокладання шляхів сполучень.

Активно освоювали гори і військові топографи. В результаті ретельних геодезичних та картографічних зйомок протягом 1889-1909 років в Австро-Угорщині були надруковані топографічні карти гірських регіонів (деякі навіть у масштабі 1:25000). Пізніше їх взяв за основу при створенні детальних мап Карпат Варшавський військовий топографічний інститут. Вони містили дані про туристські шляхи, чим сприяли поширенню мандрівного руху. Цими картами користуються і сьогодні. Австрійські науковці вирахували та позначили й географічний центр Європи поблизу м. Рахів. Що ж стосується маркування, то одним із його прообразів послужило позначення стежки кам’яними курганами – турами, складеними в "колодязь" із поперечною плитою або просто великим каменем в основі. Іноді на таких можна зустріти напис "DEV 51".
Не виключено, що абревіатура стосується Франца-Фердинанда, ерцгерцога австрійської династії Габсбургів, затятого мисливця.
У Карпатах є кам’яні орієнтири пізнішого походження. Наприклад Польсько-Чехословацький кордон 1920-1930-х років, що нині служить межею Ів-Франківської та Закарпатської областей, позначений номерними кам’яними стовпчиками з державною символікою.
На верхній грані кожного показані сторони світу та викарбувана стрілка азимуту, що вказує напрямок до наступного стовпчика..
У мандрівці кордоном (є такий пішохідний маршрут) вони досі незамінні для орієнтування.

Розвиток комунікацій другої половини ХІХ- початку ХХ століття, зокрема поява залізничного сполучення, щонайкраще вплинули на популярність Східних Карпат як рекреаційної зони. Тогочасна влада організаційно та фінансово сприяла активізації пізнавальних, оздоровчих мандрівок. Водночас вивченням регіону зайнялися численні науковці – географи, біологи, етнографи.
Перший маршрут на території Українських Карпат позначили у 1880 році. Він вів до гірського туристичного притулку в урочищі Гаджина, на Чорногорі. У 1884 році 56 дороговказів встановили на маршруті від села Красний Луг (Красник) Верховинського району на Ів-Франківщині на Говерлу (вища точка українських Карпат – 2061 м.) і далі – Чорногорським хребтом до села Шибене. В зв’язку з тим, що було засновано декілька туристичних товариств і їх філій, то за ними закріплявся певний маршрут. Ці відділи товариства повинні були доглядати та періодично оновлювати маркування цих маршруті, особливо після зими та стихійних лих.
Перша світова війна спричинила тривале затишшя у розвитку туристичної інфраструктури. Та згодом облаштування стежок продовжилось, крім того одночасно облаштовувались і туристські притулки.

Друга світова війна завдала катастрофічної шкоди туристичній інфраструктурі. Більшість притулків були знищені під час бойових дій, а ті що залишились були зруйновані пізніше під час визвольних змагань УПА з військами НКВС. Переживши дві війни, старе знакування остаточно зникло внаслідок промислових лісозаготівель.
Пішохідний туризм був традиційно популярний на всіх теренах СРСР. Маршрути маркували туристичні бази за профспілкові внески. Було створено немало цікавих маршрутів. Маркування в Українських горах було більш ніж необхідне. Карпати визнані другим у СРСР регіоном за складністю орієнтування, а в Криму – в зв’язку зі складним рельєфом, скелями та вертикальними печерами – мандрівки пов’язані з ризиком для життя.

У 1974 році з’явилися загальносоюзна інструкція "Маркування туристських маршрутів", в якій досить детально описано вимоги та специфіку знакування. Нажаль, облаштовані стежки належним чином не доглядалися, тому майже все практично зникло. Зрідка в горах що можна зустріти старі радянські маркери.
Практично донедавна ситуація з маркування туристичних стежок виглядала безнадійно. Тому основна маса запеклих туристів ходила в Карпати "дикунами" де-не-де залишаючи саморобні орієнтири, прочищаючи джерельця та облаштовуючи нехитрі стоянки.

На початку нового тисячоліття з’являються перші ініціативи щодо відродження маркувальної справи (Львівський велоклуб, Ів-Франківська фундація «Карпатські стежки», Закарпатський проект «Forza», Чернівецький турклуб "Весло"). Активізується діяльність польських та чеських організацій. В Україні ще досі не прийнята загальнодержавна система знакування туристських шляхів, значною мірою внаслідок досить тривалої дискусії прихильників двох різних систем. Альпійська система домінує в ряді західноєвропейських країн. Основна її особливість – позначення маршруту цифрою на кольоровому фоні, де колір свідчить про вид туризму. Карпатська система – позначення маршрутів кольором марки. До речі, за відсутності національного нормативного акта в державі досі діє рекомендаційна радянська "кольорова" інструкція 1974 року.
На території Буковини нема сенсу окремо розділяти маршрути власників активного "одинадцятого номеру" транспорту на пішохідні та гірські адже гірські гарно вписуються у висотні та функціональні параметри пішохідних. Тому вони подані одночасно і охоплюють майже всю територію Буковини – від каньйону Дністра до витоків Черемошу. Маршрути є цікавими і привабливими своїм довкіллям, але досить часто підносять несподівані сюрпризи приємним сусідством і контрастом звичного та неочікуваного. Натомість примхи природи чи інші екстраординарні чинники змушують у ході виконання туристського обов’язку коригувати плани, деколи діаметрально протилежні. Саме з цієї причини гірсько-пішохідні маршрути побудовані за кластерним принципом, тобто розчленовані на окремі функціональні шматки з визначеною довжиною. Розпочинаються і завершуються вони або в населених пунктах, або від певних визначених місць автодоріг, куди можна дістатись і звідки можна цілим і здоровим повернутись назад.
Керівники (інструктора) груп можуть створювати собі будь-який маршрут, набираючи необхідний спектр та кількість кластерів. Де як і коли влаштувати проміжні місця для ночівлі – справа вкрай невдячна, тому залишається на індивідуальний розсуд керівника (інструктора) групи.

Тому незважаючи на відсутність національного нормативного акта в питанні знакування, колектив Чернівецького тур клубу "Весло", починаючи з 2007 року на основі кластерного принципу розробив декілька цікавих пішохідних маршрутів і промаркував. Маркер жовтого кольору.
Часи змінюються і характер мандрівок поволі втрачає дух авантюризму, люди прагнуть провести дозвілля пізнавально, цікаво та безпечно.

В. Павленко
Ст. інструктор з пішохідно-водного туризму